Передракові ураження слизової оболонки ротової порожнини становлять складну клінічну проблему, зокрема через ризик переходу в рак і відсутність надійного біомаркера прогресування. На AACR 2026 представили перші дані випробування локального введення ніволумабу безпосередньо в ураження.
За даними дослідників, приблизно 5 % людей мають передракові ураження слизової оболонки ротової порожнини, а ймовірність їхньої малігнізації залежить від ступеня дисплазії та клінічних особливостей. Через неможливість точно передбачити перебіг таких змін пацієнтам із високим ризиком нерідко виконують хірургічну резекцію.
Водночас ця тактика має обмеження: майже 60 % пацієнтів мають множинні вогнища, а рецидиви після операції можуть сягати 40 %. Саме тому дослідники шукають підходи, які дали б змогу впливати на ураження точково й без значного системного навантаження на організм.
На щорічній зустрічі Американської асоціації дослідження раку (AACR) 2026 року повідомили про перші результати першої фази дослідження локального введення ніволумабу в передракові ураження. У межах цього підходу застосовували значно менші дози препарату — 10 або 20 мг кожні три тижні, усього чотири цикли, порівняно із системним використанням.
У дослідження включили 29 пацієнтів із гістологічно підтвердженими нелікованими ураженнями високого ризику. У 15 із них визначали дисплазію середнього або тяжкого ступеня, ще у 14 — легкого. Понад половину уражень було розташовано на язиці.
Через 14,5 місяця після першої ін’єкції клінічну відповідь, тобто зменшення площі ураження, зафіксували у 25 пацієнтів, або в 85 %. Середнє скорочення площі становило 60 %, а в 19 хворих воно перевищувало 50 %.
Не менш важливими виявилися гістологічні зміни. У 12 пацієнтів ступінь дисплазії знизився, а в шести під час контрольного обстеження дисплазії вже не виявляли. Через 12 місяців 82,13 % пролікованих вогнищ залишалися без пухлинної трансформації.
Водночас шість уражень усе ж прогресували до раку, але всі ці випадки були виявлені рано та радикально видалені. У пацієнтів без прогресування протягом періоду спостереження не виникало потреби в хірургічній резекції пролікованого вогнища або вони не обирали таке лікування.
Окремо дослідники відзначили локальний характер імунної відповіді. У тканинах із пролікованих ділянок виявили збільшення інфільтрації CD4+ і CD8+ Т-лімфоцитами та активованими дендритними клітинами. Водночас у нелікованих ураженнях тих самих пацієнтів подібних змін не спостерігали.
Також повідомляється, що концентрація ніволумабу в сироватці була приблизно вдесятеро нижчою, ніж при внутрішньовенному введенні, що вказує на обмежену системну експозицію препарату. Профіль безпеки оцінили як прийнятний: дозолімітувальних токсичних реакцій не зареєстрували, а більшість небажаних явищ були 1–2 ступеня.
Місцеві реакції в ділянці ін’єкції виникали приблизно у 40 % випадків і зазвичай зникали протягом 48 годин. За словами пацієнтів, ковтання, мовлення, харчування, смакові відчуття та інші функції ротової порожнини під час спостереження не погіршувалися, а показники якості життя навіть покращувалися.
Якщо ці дані підтвердять більші контрольовані дослідження, локальне введення інгібіторів імунних контрольних точок може стати одним із підходів до раннього втручання при передракових процесах у ротовій порожнині. Потенційно це дає змогу зменшити обсяг операції або відкласти її без втрати онкологічного контролю.
