Сильна HLA-сенсибілізація й надалі ускладнює підбір донорської нирки для частини пацієнтів. У повідомленні про клінічний випадок описано, як застосування теклістамабу допомогло знизити рівень антитіл і зробити трансплантацію можливою.
Виражена HLA-сенсибілізація залишається однією з найскладніших проблем у трансплантології. Після попередніх пересадок, переливань крові або вагітностей імунна система може виробляти антитіла до людських лейкоцитарних антигенів (HLA), через що значна частина донорських органів стає несумісною.
За оцінками дослідників, істотна HLA-сенсибілізація є у 20–30 % пацієнтів, які перебувають у листі очікування на трансплантацію нирки. Для частини з них знайти сумісний орган майже неможливо.
Саме в такій ситуації опинився 37-річний пацієнт, який після двох попередніх трансплантацій мав дуже високий рівень антитіл до HLA. Розрахункова панель реактивних антитіл (cPRA) вказувала на фактично нульову ймовірність отримати сумісну нирку. Чоловік понад 12 років перебував у листі очікування, залежав від діалізу, а його стан поступово погіршувався.
Міжнародна команда під керівництвом фахівців Медичного університету Відня (Австрія) вперше застосувала в цього пацієнта теклістамаб — препарат, створений для лікування множинної мієломи. Це біспецифічне антитіло спрямовує Т-лімфоцити проти В-клітин, зокрема плазматичних клітин, які виробляють патологічні антитіла.
Для трансплантології такий механізм становить особливий інтерес, адже дає змогу впливати на джерело антитіл, а не лише тимчасово зменшувати їхню кількість у крові. Терапія тривала 31 тиждень і спричинила суттєве та стійке зниження антитіл проти донорських HLA-антигенів.
За словами першої авторки роботи Мартіни Шацль, під час лікування HLA-профілі потенційних донорських нирок, які раніше викликали виражену антитільну реакцію, поступово стали прийнятними. У підсумку пацієнту виконали трансплантацію сумісної нирки.
Після операції функція трансплантата залишалася доброю, а потреба в діалізі зникла. Наразі десенсибілізація перед трансплантацією здебільшого ґрунтується на підходах, які знижують концентрацію циркулюючих антитіл, однак їхній ефект може бути неповним і нетривалим.
Теклістамаб потенційно змінює цю логіку, оскільки пригнічує саме утворення антитіл. Водночас один клінічний випадок не дає змоги оцінити частоту ускладнень, тривалість ефекту та баланс користі й ризику.
Якщо результати підтвердяться в контрольованих дослідженнях, такий підхід може стати новим інструментом для пацієнтів, які роками не мають реальної можливості дочекатися трансплантації. Дослідники також розглядають перспективи його використання при трансплантації органів від генетично модифікованих свиней, ABO-несумісних трансплантаціях і антитіло-опосередкованому відторгненні після пересадки.
