Проєкт стандарту медичної допомоги з аномальних маткових кровотеч орієнтує лікарів на чіткий пошук причини кровотечі та єдиний підхід до оцінки тяжкості стану, а не лише на опис «рясних місячних».
Проєкт стандарту медичної допомоги «Аномальні маткові кровотечі» пропонує зробити діагностику та лікування таких станів більш уніфікованими. Для практикуючого лікаря важливо не обмежуватися суб’єктивною оцінкою обсягу менструації, а послідовно з’ясовувати причину кровотечі.
Нормальним вважають менструальний цикл тривалістю 24–38 днів, кровотечу до 8 днів і різницю між циклами не більш як 7–9 днів. Аномальні маткові кровотечі охоплюють порушення частоти, регулярності, тривалості або об’єму менструальної крововтрати. Окремо виділяють хронічну форму, коли симптоми спостерігаються протягом більшої частини останніх шести місяців, та гостру АМК — інтенсивну кровотечу, що потребує невідкладного втручання для запобігання значній крововтраті й гемодинамічним порушенням.
У документі також наголошується на необхідності розпізнавати тяжкі менструальні кровотечі, якщо втрата крові суттєво впливає на фізичний, емоційний або соціальний стан жінки.
Початкове обстеження передбачає фізикальний огляд, виключення вагітності за допомогою тесту на хоріонічний гонадотропін людини та оцінку шийки матки й піхви. За показаннями призначають лабораторні дослідження та ультразвукове дослідження органів малого таза, яке є базовим методом для виявлення структурної патології. Для уточнення внутрішньоматкових змін можуть застосовувати гістероскопію, а отриманий матеріал у разі потреби направляють на гістологічне дослідження.
Причину кровотечі рекомендують визначати за системою PALM-COEIN. До структурних чинників належать поліпи, аденоміоз, лейоміома, гіперплазія або злоякісні ураження ендометрія. До функціональних відносять коагулопатію, овуляторну та ендометріальну дисфункцію, ятрогенні й некласифіковані причини. Якщо йдеться про овуляторні порушення, подальший пошук доцільно проводити за системою HyPO-P з оцінкою можливих розладів гіпоталамуса, гіпофіза та яєчників. Важливо, що в однієї пацієнтки може бути кілька причин АМК одночасно.
Лікування має відповідати причині кровотечі, її тяжкості, віку пацієнтки та репродуктивним планам. Його мета — не лише зупинити кровотечу, а й запобігти рецидивам і відновити запаси заліза. Якщо пероральна замісна терапія залізом неефективна або погано переноситься, при мальабсорбції, потребі у швидкому поповненні запасів, а також за АМК може застосовуватися внутрішньовенне залізо.
Відповідь на пероральне лікування рекомендують оцінювати через 2–4 тижні. Недостатнім вважають приріст гемоглобіну менш як на 10 г/л за цей період за умови належного дотримання лікування. Після нормалізації гемоглобіну пероральне залізо радять продовжувати щонайменше три місяці, щоб відновити запаси заліза.
Для підлітків принципово важливим є консервативне ведення: інвазивних втручань слід уникати, якщо немає життєвих показань. У дорослих хірургічні методи при АМК доцільно розглядати переважно тоді, коли консервативне лікування не дає ефекту та після реалізації репродуктивних планів.
