У пацієнтів із хворобою Альцгеймера та фібриляцією передсердь застосування нових пероральних антикоагулянтів асоціювалося з повільнішим зниженням когнітивних показників, ніж варфарин або відсутність антикоагуляції.
Фібриляція передсердь нерідко поєднується з хворобою Альцгеймера. За даними популяційних спостережень, приблизно в кожного п’ятого пацієнта на момент встановлення діагнозу деменції виявляють цю аритмію. Окрім явних інсультів, вона може впливати на мозок і через інші механізми, зокрема гіпоперфузію, мікроемболізацію та мікрокрововиливи. Саме тому питання про можливий вплив антикоагулянтної терапії не лише на профілактику інсульту, а й на перебіг когнітивних порушень має практичне значення.
Дослідники Каролінського інституту у Швеції проаналізували дані національного реєстру когнітивних розладів SveDem. До дослідження включили 7308 пацієнтів із хворобою Альцгеймера та фібриляцією передсердь. Їх порівнювали за трьома підходами: лікування новими пероральними антикоагулянтами, терапія варфарином та відсутність антикоагулянтного лікування. Динаміку когнітивних функцій оцінювали за шкалою Mini-Mental State Examination (MMSE).
У групі нових пероральних антикоагулянтів зниження когнітивних показників відбувалося повільніше, ніж у пацієнтів, які приймали варфарин або не отримували антикоагулянтів. Різниця становила трохи більше 0,2 бала MMSE на рік. Це невеликий показник для одного року спостереження, однак за тривалішого періоду він може мати значення для темпу втрати когнітивних функцій.
Автори припускають, що такий ефект може бути пов’язаний зі зменшенням тромбоемболічного ушкодження мозку та кращою церебральною перфузією. Водночас це лише можливе пояснення, а не доведений механізм.
Переваги нових пероральних антикоагулянтів не обмежувалися когнітивними результатами. Порівняно з відсутністю антикоагуляції їх застосування асоціювалося з нижчим ризиком смерті, інсульту, тромбоемболічних подій і переломів. Варфарин також був пов’язаний із меншою частотою смерті, інсульту та тромбозів, але супроводжувався вищим ризиком великих кровотеч.
Для пацієнтів із хворобою Альцгеймера це має особливе значення, оскільки в цій групі частіше виникають травми, можуть бути труднощі з дотриманням лікування та контролем терапії. Це ускладнює ведення фібриляції передсердь і робить вибір антикоагулянта ще більш відповідальним.
Разом із тим результати не доводять, що нові пероральні антикоагулянти безпосередньо сповільнюють нейродегенеративний процес. Дослідження мало спостережний характер, а вибір препарату міг залежати від клінічних особливостей пацієнтів, не повністю врахованих в аналізі. Крім того, частина хворих могла змінювати терапію під час спостереження.
Попередні рандомізовані дослідження у пацієнтів із фібриляцією передсердь без деменції також не показали однозначної когнітивної переваги антикоагулянтів. Тому ці дані радше доповнюють наявні уявлення про лікування фібриляції передсердь, ніж змінюють їх. Антикоагуляція й надалі залишається методом профілактики інсульту, а не лікування хвороби Альцгеймера. Водночас можливий додатковий нейрокогнітивний ефект нових пероральних антикоагулянтів потребує перевірки у проспективних рандомізованих дослідженнях.
