У дослідженні ITACS у пацієнтів з анемією перед плановою кардіохірургією внутрішньовенне залізо не суттєво змінило післяопераційні результати, але достовірно зменшило потребу в переливанні еритроцитів.
Передопераційну анемію виявляють приблизно у третини пацієнтів, яким виконують кардіохірургічні втручання. Після операції 20–50 % таких хворих потребують трансфузії еритроцитів. І анемія, і переливання крові пов’язані з вищим ризиком ускладнень, довшим перебуванням у стаціонарі та гіршими віддаленими наслідками.
Корекція анемії до втручання є важливою складовою концепції patient blood management — ощадливого використання крові пацієнта. Саме цій темі було присвячене міжнародне дослідження ITACS, результати якого опубліковані в The BMJ.
У дослідження включили 955 дорослих з анемією, яким планували елективну кардіохірургію. Учасники отримували 1000 мг внутрішньовенного заліза або плацебо за 1–26 тижнів до операції. Первинною кінцевою точкою були дні, протягом яких пацієнт залишався живим і перебував удома впродовж перших 90 днів після втручання — показник, що відображає відновлення поза межами лікарні.
До аналізу включили 921 пацієнта. У групі внутрішньовенного заліза середній показник становив 81,1 дня життя вдома, тоді як у групі плацебо — 80,0 дня. Скоригована різниця дорівнювала 1 дню. Отже, загальний ефект виявився невеликим, але він супроводжувався меншим використанням гемотрансфузій.
Еритроцитарні компоненти переливали:
- 61,1 % пацієнтів у групі внутрішньовенного заліза;
- 68,2 % пацієнтів у групі плацебо.
За розрахунками авторів, на кожні 100 пацієнтів, які отримували залізо перед операцією, припадало приблизно на 44 одиниці препаратів крові менше.
Водночас дослідники не зафіксували переконливої різниці щодо частоти тяжких післяопераційних ускладнень або тривалості госпіталізації. Тому основна користь втручання полягала не в істотній зміні перебігу післяопераційного періоду, а у зниженні потреби в алогенній крові та невеликому покращенні відновлення.
Важливо, що до дослідження включали пацієнтів з анемією без обов’язкового підтвердження абсолютного дефіциту заліза. Тож ці результати не слід автоматично поширювати на всіх хворих з анемією перед кардіохірургією.
Водночас зменшення трансфузій має практичне значення, адже переливання еритроцитів саме по собі пов’язане з небажаними наслідками, а донорська кров є обмеженим ресурсом. Дані ITACS підтримують раннє виявлення анемії та її корекцію до планового кардіохірургічного втручання. Для пацієнтів, у яких є достатньо часу до операції, внутрішньовенне залізо може бути корисним компонентом patient blood management, особливо коли пероральна терапія не дає швидкого поповнення запасів заліза.
