Проєкт нового Стандарту медичної допомоги при депресії пропонує чіткіший маршрут пацієнта: від виявлення на первинній ланці до підтвердження діагнозу й лікування у психіатра. Окрему увагу приділено безперервності допомоги та оцінці суїцидального ризику.
Проєкт стандарту «Депресія (первинна та спеціалізована медична допомога)» окреслює послідовний алгоритм ведення пацієнта: раннє виявлення на рівні сімейного лікаря або педіатра, подальшу клінічну верифікацію та, за потреби, лікування у психіатра. У документі наголошено на командній роботі та своєчасному виявленні станів, що можуть сприяти хронізації, рецидивам або суїцидальній поведінці.
На етапі первинної допомоги депресію пропонують запідозрити не лише за скаргами на пригнічений настрій. Підставою для оцінки психоемоційного стану можуть бути ангедонія, тривала тривожність, незрозумілі соматичні скарги або помітне погіршення повсякденного функціонування. Для первинного скринінгу достатньо двох запитань: чи відчував пацієнт пригніченість або безнадію та чи втрачав інтерес до звичних занять протягом останнього місяця.
Для подальшого оцінювання пропонують валідовані шкали PHQ-9 або HADS у дорослих та MFQ у дітей. Якщо виникає підозра на депресивний розлад, потрібна клінічна верифікація. Орієнтиром є наявність щонайменше п’яти з дев’яти основних симптомів протягом не менше двох тижнів із суттєвим порушенням функціонування.
До таких симптомів належать:
- депресивний настрій;
- ангедонія;
- зміни апетиту або маси тіла;
- порушення сну;
- психомоторні зміни;
- втомлюваність;
- почуття провини або нікчемності;
- труднощі концентрації;
- повторювані думки про смерть або суїцид.
Водночас необхідно виключити соматичні захворювання, вплив психоактивних речовин і реакцію на гострий стрес. Після підтвердження діагнозу та визначення тяжкості розладу до процесу долучається психіатр. Спеціалізоване обстеження може включати оцінку соматичних симптомів, супутньої тривоги, можливого посттравматичного стресового розладу, а також патопсихологічне дослідження.
Окремо підкреслено важливість прямого запитання про суїцидальні думки. Високий ризик за Колумбійською шкалою оцінки тяжкості суїцидальних тенденцій (C-SSRS) є підставою для негайної госпіталізації або посиленого нагляду. Направлення до психіатра також потрібне за наявності психотичних симптомів, високих показників MADRS або HAM-D та недостатньої відповіді на первинні втручання.
Для більшості пацієнтів перевагу надають амбулаторному веденню з поєднанням психосоціальних, психотерапевтичних та, за показаннями, медикаментозних методів. Під час кожного контакту рекомендовано відстежувати не лише загальну динаміку настрою, а й когнітивні, вегетативні, психомоторні та безпекові симптоми.
Стаціонарне лікування передбачене насамперед у разі високого суїцидального ризику, психотичних проявів, тяжкого психомоторного збудження або ступору, значних розладів сну, відмови від їжі чи потреби одночасно лікувати тяжку соматичну патологію.
У дітей і підлітків депресивний епізод може проявлятися нетипово. Замість очевидно пригніченого настрою частіше домінують дратівливість, агресивність, соматичні скарги, зниження успішності або труднощі у взаєминах. Остаточну діагностику в цій віковій групі проводить дитячий психіатр, тоді як легкі епізоди можуть вестися амбулаторно сімейним лікарем або педіатром.
За наявності суїцидальних думок, тяжкого перебігу або неефективності лікування потрібне невідкладне звернення по спеціалізовану допомогу.
