У пацієнтів старшого віку біль часто має тривалий перебіг і помітно погіршує повсякденне життя, тому вибір знеболювальної терапії потребує балансу між ефективністю та безпекою. Систематичний огляд узагальнює дані щодо перорального німесуліду при різних больових станах.
Больовий синдром у людей старшого віку є поширеною проблемою та може впливати на фізичну активність, емоційний стан і самостійність. Із віком частіше виникають хронічні больові стани, зокрема остеоартрит, м’язово-скелетний біль, а також біль у спині та шиї.
Нестероїдні протизапальні препарати широко застосовують у разі остеоартриту, посттравматичного й післяопераційного болю, однак їх використання може супроводжуватися небажаними реакціями з боку різних органів і систем. У пацієнтів старшого віку це питання має особливе значення через вікові зміни фармакокінетики й фармакодинаміки, зниження ниркового кліренсу, особливості печінкового метаболізму та вищу чутливість до лікарських засобів.
Ризик ускладнень додатково зростає на тлі супутніх станів, зокрема артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, серцево-судинних хвороб і хронічної хвороби нирок, а також при поліпрагмазії. Саме тому вибір НПЗП у цій групі потребує зваженого підходу.
Німесулід застосовують завдяки його аналгетичним і протизапальним властивостям. Препарат належить до НПЗП класу піридинових сульфонамідів і в низьких дозах розглядається як переважний інгібітор ЦОГ-2. Він доступний у пероральних, диспергованих і топічних формах, а його швидкий початок дії та короткий період напіввиведення роблять препарат зручним для короткочасного симптоматичного лікування.
Окрему увагу в літературі приділяють профілю безпеки німесуліду, зокрема щодо шлунково-кишкового тракту, печінки та нирок. Дані короткострокового застосування свідчать, що його безпека загалом порівнювана з іншими НПЗП. У проспективних багатоцентрових дослідженнях SAFE-1 і SAFE-2, проведених в Індії, після застосування комбінацій німесуліду з парацетамолом не виявили клінічно значущих змін показників функції печінки чи нирок.
Метою цього систематичного огляду було узагальнити сучасні докази щодо ефективності, безпеки та переносимості німесуліду в пацієнтів віком понад 45 років при різних больових станах. Окремо аналізували частоту небажаних явищ, а також особливості дозування і тривалості застосування.
Огляд виконували відповідно до принципів PRISMA 2020. Пошук літератури проводили в PubMed і Google Scholar до серпня 2025 року, із залученням англомовних публікацій та матеріалів профільних конгресів. До аналізу включали рандомізовані контрольовані дослідження, когортні роботи, дослідження типу «випадок-контроль», дані постмаркетингового спостереження, фармаконагляду та серії випадків, якщо йшлося про безпеку.
Цільовою популяцією були пацієнти віком понад 45 років, хоча окремі дослідження охоплювали ширший дорослий вік. Німесулід оцінювали як у монотерапії, так і в складі комбінованого лікування. Препаратами порівняння були плацебо, інші НПЗП, парацетамол, опіоїдні аналгетики або немедикаментозні втручання.
У проаналізованих роботах оцінювали шлунково-кишкову, печінкову, ниркову та серцево-судинну безпеку, а також переносимість лікування й частоту припинення терапії через небажані явища. Ефективність визначали за впливом на інтенсивність болю, функціональний стан і якість життя.
Після пошуку було виявлено 98 публікацій, із яких 34 включили до систематичного огляду. Розмір вибірок коливався від 30 до 117 610 пацієнтів. У дослідженнях брали участь як чоловіки, так і жінки; в окремих роботах середній вік перевищував 45 років, а п’ять досліджень включали лише пацієнтів старшого віку.
Серед клінічних показань були остеоартрит, біль у попереку, м’язово-скелетний біль, а також больові стани після втручань у ділянці ротової порожнини, голови та шиї. До них належали пародонтологічні операції, біль після видалення зуба, видалення третіх молярів, ендоскопічні операції на приносових пазухах і після тонзилектомії. Окремо описували також остеоартикулярні захворювання з диспептичними симптомами та незначні спортивні травми.
Найчастіше німесулід порівнювали з диклофенаком, ацеклофенаком, напроксеном, парацетамолом, целекоксибом, рофекоксибом, піроксикамом, мелоксикамом, лорноксикамом, кетопрофеном, декскетопрофеном, ібупрофеном, трамадолу гідрохлоридом, габапентином, ніфлумовою кислотою, кеторолаком і ацетилсаліциловою кислотою.
Щодо шлунково-кишкової безпеки, ранні порівняльні дослідження частіше демонстрували кращу переносимість німесуліду, ніж диклофенаку та напроксену. На його тлі рідше відзначали припинення лікування через шлунково-кишкові небажані явища та загалом нижчу їх частоту. Великі обсерваційні когорти також вказували на добру переносимість препарату й меншу частоту таких реакцій порівняно з диклофенаком, кетопрофеном і піроксикамом.
Порівняння з парацетамолом та ібупрофеном давали неоднорідні результати, тоді як переносимість німесуліду щодо етодолаку, піроксикаму та кетопрофену переважно була подібною. Після короткострокового лікування не виявили істотних відмінностей між німесулідом і плацебо щодо ушкодження слизової оболонки шлунка.
Водночас окремі дані вказують на можливий ризик шлунково-кишкової кровотечі, який загалом був порівнюваним з іншими НПЗП, але нижчим, ніж у напроксену. У стоматологічній хірургії в одному з досліджень не зареєстрували шлунково-кишкових небажаних явищ при застосуванні німесуліду, тоді як трамадол частіше асоціювався з нудотою та блюванням.
Фармакоепідеміологічні роботи також описують сигнал щодо ризику кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, особливо в пацієнтів старшого віку з цукровим діабетом. Водночас у дослідженні, де порівнювали напроксен з езомепразолом магнію та німесулід з пантопразолом, частота шлунково-кишкових явищ була подібною.
За даними ще одного аналізу, у пацієнтів старшого віку на тлі німесуліду відзначали менше тяжких шлунково-кишкових симптомів, ніж при застосуванні диклофенаку. У порівняльному дослідженні фіксована комбінація німесулід 100 мг + парацетамол 325 мг продемонструвала сприятливіший профіль безпеки порівняно з деякими іншими комбінаціями та асоціювалася з меншою кількістю шлунково-кишкових небажаних реакцій.
Щодо печінкової безпеки, транзиторне помірне підвищення сироваткових амінотрансфераз може виникати на тлі НПЗП, однак для німесуліду такі зміни описують рідше, а клінічно значуще підвищення показників трапляється менш ніж у 1% пацієнтів. У частині досліджень не виявили змін з боку печінкової, ниркової або гемопоетичної функції при короткостроковому застосуванні.
Окремі фармакоепідеміологічні огляди та метааналізи свідчать, що частота медикаментозного ураження печінки, пов’язаного з німесулідом, є відносно низькою та порівнюваною з ібупрофеном і диклофенаком. Дані цього систематичного огляду підтверджують, що питання безпеки німесуліду залишається важливим, особливо в пацієнтів старшого віку, для яких на перший план виходить поєднання ефективного знеболення та обережного застосування лікарських засобів.
